Віолета — Океани Виплаканих Сліз

Пам'ять тримає спогади на замку
і наливає чашу до дна гірку.
Я випиваю напій цей аж до дна.
Я визнаю, що так,
це моя вина.
Я так хотіла стати для тебе всім.
Та восени в небі почувся грім.
Я не зуміла слів його зрозуміть.
Щяші гіркої вік,
цю отруту пий.
Я так боялась втратити тебе.
А чи мене боялись загубить?
Відкриті вікна, вітер штори рве.
А я так прагнула любить, тебе любить.
Єй! Я загубила блиск своїх очей
у океанах виплаканих сліз.
Я не забуду пристрасних ночей,